Йшов восьмий рік керування нездари Смілянського Укрпоштою...
Старенькі
бабусі займають чергу о четвертій ранку і все одно переймаються, що не
встигнуть. Тут можна б було пожартувати про тих, хто скучив за чергами з
радянських часів, та відправити їх, змучених ностальгією, трішки
зануритися в бажану атмосферу. Але цей жарт виходить занадто гірким, а
сама ситуація, про яку йдеться, викликає лише обурення та жаль.
«Ви знаєте, деяких з них я не бачила
в центрі села років п’ятнадцять. Вони ледь ходять, спираючись на
«бостончики». А ті, що зовсім лежачі… Я дуже багато оформила
довіреностей на родичів, аби вони могли отримувати їхні пенсії. А є
такі, в котрих немає родичів. Або вони на роботі і не мають змоги
прийти. Люди, які свого часу заробили цю пенсію, не можуть її отримати»,
– в розпачі розповідає журналістці «Юг.Today» староста села Ларжанка
Саф’янівської громади Алла Шевченко.
Про
спільну для двох сіл – Ларжанки та Нової Некрасівки – проблему з
відділеннями Укрпошти ми вже розповідали раніше. Нагадаємо, що
відділення в Новій Некрасівці свого часу закрилося через відсутність
персоналу. Керівниця відділення, яка отримувала заробітну плату нижче
мінімалки, звільнилася. А знайти когось, хто був би згоден працювати за
запропоновані гроші, не вдалося.
У
регіональному представництві Укрпошти знайшли «розумне рішення» – усю
роботу з обслуговування мешканців двох сіл звалили на керівницю
відділення в Ларжанці. Тільки ось грошей людині за виконання зайвих
обов’язків додати забули. Ба більше, маючи подвійне навантаження, жінка
отримувала аж 0,6 ставки. Навіть з доплатами за виконані показники її
заробітна плата не дотягувала до мінімальної, яку платять, наприклад
прибиральниці в державній установі.
«Вона
пішла. Пішла туди, де може отримувати хоча б мінімалку. Людина, яка має
освіту, досвід роботи. Тут вона виявилася непотрібною. У нас Укрпошта,
таке враження, що працює не для людей, а проти людей», – констатує
староста села.
Тож
стаціонарне відділення в селі закрилося, а мобільне приїздить до
Ларжанки тричі на тиждень на одну годину п’ятнадцять хвилин. Його
працівники, розповідає Алла Іванівна, теж далеко не в захваті від того,
що відбувається. В приватних бесідах вони жаліються, що за відведений
час нічого не встигають. Адже вони мають прийняти платежі, видати
виплати, посилки, пресу. Ясна річ, що ні про яке «ходити по дворах» і
мови тут бути не може. Тож люди кажуть, що вони вже й самі готові
звільнитися, бо втомилися.
До
речі, поштарок, які працювали в стаціонарному відділенні, Укрпошта
звільнила за погодженням сторін з виплатою двох окладів. Буде зайвим
казати, що у вказаному випадку стаття звільнення мала б бути іншою, і
компенсація – теж.
«Тоді
закрилися відділення і в Ларжанці, і у нас. І до нас почали доправляти
мобільне відділення два рази на тиждень на одну годину. Але в нас
працювали і поштарки. Зараз їх скоротили. Нам запропонували альтернативу
– самим знайти нового начальника стаціонарного відділення. Ця людина
має сама приймати всі платежі, робити всю іншу роботу, а потім ще
розвозити пенсії та субсидії. Але людини, яка бажала б працювати за таку
зарплату, в нас немає», – відповідає на питання щодо того, що змінилося
з моменту нашої останньої розмови, староста Нової Некрасівки Ольга
Колодєєва.
Ольга
Олександрівна каже, що майбутньому співробітнику обіцяють ставку у сім
тисяч гривень та якісь доплати за продаж товарів. Зрозуміло, що це до
сплати податків. Тобто, на руки вийде менше.
«Це
треба вміти працювати з комп’ютером, мати якісь знання з первинного
обліку… А молодь наша на такі умови не поспішає…», – пояснює староста.
Зараз
мешканці Ларжанки підписують звернення до голови Саф’янвської громади
Наталії Тодорової з проханням посприяти вирішенню проблеми.
«Ми
теж збирали підписи, а потім Наталія Іванівна зверталася до керівництва
Укрпошти. Але у відповідь нам дали зрозуміти, що робота нашого
відділення компанії не вигідна. Можемо написати ще раз, але чи дасть це
щось…», – розмірковує Ольга Колодєєва.
Наразі
населення Нової Некрасівки становить близько 1800 людей. В Ларжанці
проживає трохи більше – 2100. Скільки з них людей пенсійного віку, ми не
з’ясовували. Але й так зрозуміло, що чимало.
Свого
часу ці люди важко працювали, аби заробити собі пенсії. А в перервах
між роботою вистоювали черги – за «дефіцитом», за милом, за цукром, за
морозивом… Цей перелік може доповнити будь-хто, хто жив у радянські
часи. І мріяли, що колись в них буде добре життя без усіляких черг.
Але,
на жаль, як бачимо, Укрпошта не дає забути про ганебну практику тієї
пори і всіляко намагається влаштувати людям екскурсію у їхню молодість.
Сарказм, який став нашою буденністю…
Діана ГЕРГІНОВА
